Запрошуємо спільно запалити свічку пам’яті жертвам Голодомору.  

26 листопада о 12.00 у православній церкві на Вольському кладовищі у Варшаві розпочнеться поминальна молитва, опісля – покладання колосків та запалення свічки до пам’ятного знаку жертвам Голодомору-геноциду

84-та річниця Голодомору Українського Народу

13 держав світу, у т.ч. Польща, визнали Голодомор актом геноциду українського народу.

Внаслідок цілеспрямованої політики вищого керівництва радянського режиму у 1932-1933 проти українців було проведено терор голодом.

Метою цієї спланованої злочинної діяльності було: упокорення українців, остаточна ліквідація усіх нескорених радянському режиму, придушення українського національно-визвольного руху.

Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим. Більшість науковців відстоює число вбитих понад 7 мільйонів осіб в Українській Соціалістичній Радянській Республіці та 3 мільйони українців в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані.

26 листопада, у 84-ту річницю Голодомору Українського Народу, на Вольському кладовищі у Варшаві спільно запалімо свічки пам’яті жертв штучного голоду.

Причини злочинної політики радянського режиму із ліквідації українського народу

Не дивлячись на нетривалі періоди державотворення, українська традиція все ж була і мала глибоке історичне коріння, що сягало періоду Київської Русі. Це об’єднувало націю, однак суперечило ленінській теорії соціалізму, що передбачала злиття націй. Окупувавши територію України у 1922 році російські більшовики кваліфікували український національний рух як явище буржуазного характеру.

Тому спершу радянська влада насаджувала українцям нові звичаї, обряди, водночас примушувала відрікатися від свого минулого, забувати своє походження. Розпочався наступ на духовне життя українців.

Відповідно така політика радянського режиму викликала опір з боку українського народу. Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства органами влади.

Однак ідеології Радянського Союзу суперечило почуття національної ідентичності українського селянина у поєднанні з його ментальним індивідуалізмом, оскільки це становило загрозу єдності та самому існуванню СРСР. Саме тому об’єктом злочину геноциду стала українська нація, для послаблення якої сталінський тоталітарний режим здійснив геноцидне винищення українського селянства як питомої частини нації і джерела її духовної та матеріальної сили.

Кремлем були створені умови життя, розраховані на знищення частини української нації, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Це підтверджують близько 400 архівних документів. Зокрема:

- репресивна постанова, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків»;  постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів..», за якою все колгоспне майно прирівнювалось до державного;

- постанова про  встановлення натуральних штрафів, тобто право забирати у селян не лише зерно, а й усі продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу, чого не було в жодній іншій республіці СРСР;

- постанова про запровадження т.зв. «чорних дошок» (туди були занесені  лише населені пункти в Україні та на Кубані, в місцях компактного проживання українців, які піддавалися  фізичній продовольчій блокаді);

- постанова про заборону виїзду за межі місць проживання, якою фактично була здійснена блокада українців. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки (окрім місць компактного проживання українців на Кубані) подібного рішення не було застосовано.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень місяць. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 людей.

Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Існувала заборона записувати причину смерті «голод», тому в актах про смерть вказано «від тифу», «виснаження», «від старості». Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди проводився облік. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.

Докази організації і вчинення штучного глоду у 1932-1933 роках в Україні зафіксовані також у: 3456 розсекречених документах органів влади та Комуністичної партії, у тому числі за підписом Сталіна Й.В.; 3186 книгах реєстрації актів про смерть у цих роках; свідченнях 1730 свідків та потерпілих від злочинних дій тоталітарного режиму; архівних документах дипломатичних представництв іноземних держав; архівних документах про масове переселення етнічних росіян в Україну; фотодокументах, що зафіксували трагічні події Голодомору.